|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 14:04 | 01.17.2021

Заняття для справжніх чоловіків

Дехто називає їх варварами, звинувачує у середньовічній жорстокості і обурюється: «Як може сучасна освічена людина цілитися з рушниці у невинного птаха?!» Нерідко їх плутають із браконьєрами. Вважають авантюристами та п’яницями.

«Нічого подібного! Це – благородне заняття для справжніх чоловіків, сповнене неповторної романтики, зі своїми унікальними традиціями», – переконаний наш земляк – відомий письменник, педагог, етнограф Павло Дубровський. І недаремно стільки видатних людей були чудовими мисливцями!

 

Природу нищать не мисливці, а бульдозери!

 

«Як це не парадоксально звучить, але справжні мисливці вирушають на полювання не заради трофеїв. Найголовніше – спілкування з природою. А ще – азарт, активний відпочинок на свіжому повітрі, цікаві розмови у колі однодумців, коли можна почути знамениті мисливські байки, та спорт – загартування душі і тіла», – говорить Павло Дубровський. Для того, щоб вполювати зайця, іноді потрібно пройти пішки 20-30 кілометрів і після цього влучно вистрелити з дистанції 30 метрів у звіра, котрий біжить зі швидкістю 15-20 метрів на секунду.

poluvanna21

«Звинувачувати мисливців у надмірній жорстокості – це все одно, що дорікати будь-якій людині, котра носить хутряні вироби і споживає м’ясо, – переконаний Павло Дубровський. – Не треба лицемірити! Хотілося б запитати у шановних опонентів, чи їдять вони м’ясо? Якщо їдять, то хай поцікавляться, яким чином воно потрапляє до них на стіл. Нехай відвідають одну-дві бійні і подивляться, що там твориться. Ось де справжній садизм! Поспостерігайте за процесом умертвіння тварин у цих закладах, який відбувається за допомогою електричного струму і не відповідає жодним нормам та правилам, а тим більше закону України про захист тварин від жорстокого поводження!»

Взагалі, природу нищать не мисливці, а бульдозери. Наприклад, внаслідок варварської меліорації на Поліссі суттєво скоротилася кількість багатьох видів птахів. Не всі знають, що саме мисливці допомагають вижити звірам у зимовий період, заготовляючи сотні тисяч тонн кормів.

«Завдяки полюванню, людина, власне, і стала Людиною!» – переконаний Дубровський. Практично всі видатні мандрівники, які відкривали величезні території і навіть континенти, були прекрасними мисливцями. Саме завдяки їхнім зусиллям розвивалися географія, біологія та інші науки. Для потреб мисливців виникли цілі системи обробки металів і деревини, були створені нові тканини. Виведені унікальні породи собак. Мисливці вважались найсміливішими і найкращими воїнами в будь-якій армії. Завдяки полюванню виникли всі стрілкові види спорту, зокрема біатлон, а також кінний спорт.

«Полювання – не страшніше за риболовлю чи збирання ягід, – наголошує Павло Дубровський. – Але необхідно дбати про культуру мисливства. Раніше полювання було заняттям аристократів – зі своїми традиціями, кодексом честі та гідності. В радянські часи дещо втратилось, однак загальний рівень культури був доволі високим. А ось у перехідний період, в середині 90-х років, безконтрольність у мисливських угіддях призвела до масового свавілля браконьєрів. Але цих покидьків у жодному разі не можна вважати мисливцями! Як правило, вони не мають навіть права носити зброю. Це – бандити, яких вистачає і в інших сферах діяльності. Тож зараховувати браконьєрів до мисливців – дуже несправедливо! Порядні люди сприймають це як образу. А правильне полювання – еталон, до якого потрібно прагнути. Це – чудові собаки і коні, звуки горна, валторни та мисливського ріжка в лісі. Це – пісня гончих під час полювання на зайця восени. Це – просто казка. Це – настільки красиво, настільки видовищно, повірте мені!»

До речі, справжні мисливці не зловживають алкоголем. Адже у нетверезому стані витримати такі навантаження та ще й влучно стріляти практично неможливо: «Мисливські застілля влаштовують після полювання, коли зброю зачохлили і склали в багажники автомобілів. Тоді розпалюється багаття або люди збираються у мисливському будиночку біля каміна. Проте за увесь час перебування в мисливському середовищі я ніколи не бачив, щоб хтось напивався до свинського стану і поводився непристойно».

 

Жінці не треба проводжати коханого на полювання

 

У мисливців немало власних звичаїв та ритуалів. Наприклад, перша рушниця повинна бути новою. І заряджати її потрібно виключно новими патронами. А вирушивши на перше полювання, необхідно обов’язково добути дичину. Причому чим соліднішою вона буде, тим більший коефіцієнт везіння закладеться у вашу рушницю. «І впродовж усієї її служби не варто змінювати погон, тобто ремінь, на якому носиться ваша зброя, та чохол рушниці, – радить Павло Дубровський. – Дарувати зброю я б також не радив, можна її зурочити, відвернути фортуну. Рушницю потрібно купити, причому за її реальну вартість».

Вважається, чим пристойніша ціна, тим краще зброя потім служитиме своєму господарю. І є давнє мисливське замовляння. Під час вибивання пижів треба сказати: «Порох вдар, свинець спрямуй у птаха, у звіра, в якого стрілятиму». Так захищають свій майбутній заряд, кожен патрон від невдачі.

В жодному разі не можна стріляти у горобців, ластівок, грачів, не приведи Господи, влучити в лелеку чи сову. Сова взагалі вважається птахом мудрим, який сприяє везінню. Завдяки знайденій пір’їні будь-якого хижого птаха, зокрема й сови, поталанить навіть зовсім невезучому мисливцю. Таку пір’їну чіпляють на капелюх як талісман. Мисливець, котрий стріляє не в дичину, ризикує зіпсувати свою рушницю назавжди, і буде надзвичайно складно хоч чимось зарадити його невезінню.

Дуже кепсько, вирушаючи на полювання, зустріти жінку. Ще гірше, якщо жінка проводжає мисливця з дому. Власне, звідси і приказка: «Ні пуху, ні пера!» Це – побажання розгніваних дружин, котрим набридло, що їхні чоловіки щотижня вештаються лісами та полями. Звісно, у відповідь мисливці відсилали своїх благовірних «До чорта!» І зараз туди потрібно посилати всіх, хто хоч щось зичить вам із приводу полювання, навіть якщо ці побажання щирі. «Адже будь-яке слово, недоречно вимовлене напередодні полювання, може стати фатальним! – застерігає Павло Дубровський. – А ось жінку-мисливця боятися не слід. Полюють вони на рівних і жодної негативної карми не несуть. Є навіть подружні пари, які разом ходять на полювання. Є жінки, котрі із задоволенням, зціпивши зуби, тягнуть рушницю, пересуваються по груди в болоті, з не меншим азартом шукають гуску, «досліджуючи» гектари очеретів... Але все-таки не жіноча це справа!»

Мисливець не повинен бути жадібним. Дичини необхідно вполювати рівно стільки, скільки ви зможете використати: «На жаль, деякі молоді мисливці полюють на птахів, котрих вони потім навіть приготувати як слід не здатні. Скажімо, лисуха має досить специфічний смак. І треба бути неабияким кухарем, аби дати їй раду. Тож нічого дивного, що, лише скуштувавши шматочок, її одразу ж несуть на смітник. Проте, угледівши цього птаха, знову ціляться в нього з рушниці. Навіщо?!»

Нерідко на полюванні одночасно кілька мисливців стріляють в одну й ту ж дичину. Але сперечатися, хто саме влучив, не варто. Справжній мисливець благородно залишить її своєму колезі. Ніколи не гнівайтесь щодо власних невдач. Кожен промах супроводжуйте жартом. І ні в якому разі не заздріть іншим мисливцям. Заздрісна людина взагалі приречена на невезіння.

Якщо полюєте на гусей, не треба цього дня ганятися за голубами чи тривожити куріпок. Полюєте на болотну дичину – не чіпайте річкових водоплавних птахів. А поціливши, не поспішайте вкладати дичину в рюкзак: «Потрібно кілька хвилин постояти над впольованим звіром, подумки віддати йому належне. Адже за жадібність та поспіх на полюванні завжди карає лісовик. Можете вірити чи не вірити в існування цього персонажа, проте я вже давно пересвідчився: люди, які некоректно поводяться на полюванні щодо дичини, постійно потрапляють у халепу. Вони можуть заблукати, влізти в трясовину, у них перевертаються човни...»

Навіть якщо ви зовсім не вірите у лісівника і ставитесь до подібних розповідей із посмішкою, принагідно, вийшовши на галявину, залиште там для нього на пеньку цигарку чи цукерку. «Адже завжди приємно, коли мисливці поважають давні традиції!» – говорить Павло Дубровський.

Вирушаючи на полювання, не бійтеся, якщо раптом вам перебіжить дорогу чорний кіт. Просто, перетинаючи те місце, погладьте мисливського собаку.

Побутує на Поліссі ще один давній ритуал, який, правда, суперечить сучасній інструкції зі зберігання зброї: «Напередодні Різдва, під час появи першої зірки на небосхилі, коли на святвечір накриті столи, мисливець виходить надвір, тричі стріляє з рушниці і після кожного пострілу приказує: «Морозе-морозе, іди кутю їсти!» Звісно, подібна канонада у населених пунктах заборонена, але в селах, у глухих хуторах ця традиція зберігається. Ритуал – красивий, абсолютно безпечний, адже стріляють у небо. І коли по всьому селу лунають постріли, навіть якщо там – два-три мисливці, це сприяє чудовому, святковому настрою! У такий спосіб мисливці захищають двір і власну родину від усіляких прикростей, а свою зброю – від недобрих поглядів деяких заздрісників».

 

Як з’являються легенди

 

Але ось полювання завершене. Люди сідають біля багаття. І розпочинається чи не найцікавіше. Вони по черзі розповідають один одному неймовірні історії – мисливські байки. Потім почуте не раз передається з вуст в уста з новими подробицями. Так з’являються легенди, які вже тривалий час збирає і записує Павло Дубровський. Одна з них – про урочище на Придесенні, яке називається «Водяникові ямки». Місцеві мешканці були переконані, що там, у Десні, дійсно живе водяник. Адже в тому місці нерідко траплялися надзвичайні пригоди: тонули діти та дорослі, на очах у людей назавжди зникали під водою свійські птахи.

А потім сталася дивовижна історія, яку й почув на полюванні біля вечірнього багаття Павло Дубровський: «Молодий мисливець напередодні полювання ловив щук на спінінг. І саме на тих «Водяникових ямках» спіймав рибину, після чого йому два дні фатально не таланило. І старійшини села вирішили: подібним чином недосвідчений юнак розлютив водяника, якому тепер необхідно щось принести в жертву. Інакше годі й очікувати фортуни! Раптом, абсолютно випадково, прилетіла зграя гусей. Мисливець вистрелив, і один птах упав у річку, саме у «Водяникові ямки», і каменем пішов на дно. І ось – парадокс: мисливцю почало неймовірно таланити! Залишалося якихось півгодини до заходу сонця, проте налетіла нечувана кількість гусей. Тобто юнак миттєво компенсував всі свої невезіння, що трапилися впродовж двох днів. Вполювавши необхідних йому п’ятьох гусей, задоволений мисливець повернувся додому».

А наступного дня він знову приїхав до своїх родичів – вже не на полювання, а просто відпочити: «Жінки прали у Десні білизну, і юнак вирішив допомогти своїй тітці принести випране додому. Прийшов на річку і побачив, як страшенно налякані жінки щосили молотили прачами по воді. І домолотилися до того, що виплив черевом угору чотирьохметровий сом. А вони ж прали поруч із «Водяниковими ямками»! Звісно, можна вважати, що саме цей гігантський сом і був причиною багатьох надзвичайних пригод. Але процитую молодого мисливця: «Іноді так хочеться вірити в те, що на дні річки мешкає лупатий водяник, у хащах за тобою пильнує бородатий лісовик, а між стиглих колосків пшениці ховається чарівна діва-русалка, здатна завести тебе світ за очі, заплутати, а то й залоскотати до смерті».

Нечисті, яка водиться в лісах, гаях та на болоті, присвячено більшість мисливських байок. І недаремно! Адже чимало людей на власні очі бачили у пшеничному колоссі дивовижні колисочки, в яких, за переказами, русалки бавлять своїх дітей. Ці мініатюрні ліжечка сплетені з колосків, причому так майстерно, що не зламано жодної стеблинки. Тобто, рослини продовжували жити, вплетені чудернацьким чином у колисочку. А легко впізнавані сліди русалок, які неможливо сплутати (у них відсутні пальці на нозі) особливо часто зустрічаються в сонячних соснових борах...

Про все це Павло Дубровський цікаво й талановито розповів у своїх повістях та оповіданнях, які б нізащо не з’явилися на світ, якби пан Павло не був пристрасним мисливцем. Звісно, вдалого полювання ми йому бажати не будемо, а то пошле – самі знаєте, куди… Зате щиро зичимо написати нові захоплюючі книги й знайти щедрих меценатів. До речі, особисто у мене, після спілкування з Павлом Дубровським та прочитання його творів, ставлення до мисливців покращилось.

 

Сергій ДЗЮБА

Схожі матеріали (за тегом)