|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 16:04 | 03.03.2021

Леонід Яковишин Леонід Яковишин

Лукашенко – Зеленському: «Чия б корова мукала…»

Досвід-то з’являється з віком…

Європейські і американські хазяї після Майдану гідності кинули великі гранти, щоб у владних структурах повсюдно поміняти майданних представників на примітивних слухняних управлінців з числа молодої «еліти», в якої ще не сформувалася потреба самостійно мислити, не розвинулося і не дозріло поняття особистості, але продовжує домінувати ще дитяча, щедро стимульована батьками, тяга підкорятися. Саме такі і потрібні для управління Україною, підпорядковуючи її багатства новим зовнішнім хазяям і вітчизняним глитаям.

Здебільшого служивих на задніх лапках обрали у Верховну Раду, і вже другий уряд такими сформували. Головна їхня перевага над післямайданними комбатами, сотниками і масажистками лише в тому, що «зеленим» видали після місячних курсів євродипломи, засвідчивши, що вони не якісь там «дворняжки», а належать до елітної європороди.

Їхній же лідер, якого дружно обрав звихнутий на брехні народ, не переймається своїми народними титулами, як і виконанням своїх передвиборчих обіцянок. У соцмережі «молоду надію нації» давно охрестили відмінником у наслідуванні своїх брехливих попередників. А народ, як гласить давня мудрість, скаже, як зав’яже. Справді: ні обіцяного миру, ні результативної боротьби з корупцією, ні зростання вітчизняної економіки, ні підвищення народного добробуту, ні належного правопорядку, ні конституційної охорони здоров’я… Перераховувати далі його «досягнення» – лише час марнувати, оскільки навіть його законопроекти – це абсурд.

Недолугі ярлики навішані на президента України Володимира Зеленського неспроста, вони з’явилися не на голому місці. Суспільство встигло вже відчути, що молодий президент не країною керує, а ставить для багатомільйонних глядачів дорогу виставу – трагікомедію.

А не так давно президент Білорусі Олександр Лукашенко в інтерв’ю українським журналістам дав нашому президенту Володимиру Зеленському взагалі негідну оцінку: назвав його «підвякування» європейцям і американцям щодо Білорусі приниженням українського народу. І в цьому важко не погодитись із керівником сусідньої держави.

Щоб судити сусіда навіть на побутовому рівні, повчати його в чомусь, треба мати передусім моральне право і багатий досвід. Стосовно ж міждержавних відносин, ще й тоді, коли сусідня держава не суне свого носа в справи твоєї держави, – «підвякування» комусь заради лакейського догоджання справді виглядає як приниження народу, від імені якого воно відбувається.

Своїм вислужуванням перед новими хазяями президент України робить гірше своєму народу. Ми втрачаємо можливість купувати недорогі якісні білоруські продукти, промислові товари, заправляти наш транспорт якісним білоруським пальним і газом. Продукція широкого споживання якої європейської країни має в Україні такий попит, який має білоруська продукція? Наше господарство закуповує в Білорусі багато видів техніки сільськогосподарського призначення, а також потужні автомашини й тягачі, які не виробляються в Україні. Та в нас звичайного нормального свого плуга не випускають! Тепер через президентське вислужування зарубіжним хазяям український народ втрачає велику вигоду для себе. Чим замінить її президент Зеленський?

Знаю, що багато жителів нашої області користуються родинними зв’язками з білорусами: їдуть до них нібито в гості, а насправді – щоб пролікуватися в їхніх лікарнях, в тому числі з операційним втручанням, бо українська охорона здоров’я їм не по кишені, та і якість її не відповідає людським вимогам. У Білорусі в середньому на одного жителя виділяється бюджетних грошей учетверо більше, ніж в Україні на одного хворого. Тобто загальна різниця разів у десять більша. Зате наш президент учить президента сусідньої держави, як він повинен дбати про людей.

Якось прочитав у ЗМІ про шокуючий вчинок у лікарні: житель Білої Церкви віддав кисневу подушку сину, врятував йому життя, а сам помер. Випадок мав резонанс, але, боюся, він не поодинокий. Чи має президент країни, в якій таке відбувається, бодай якесь моральне право повчати керівника сусідньої держави, в якій такі випадки недопустимі?

Читав, що існує проблема на митниці з імпортним киснем, хоча в Україні є й свої потужності для його виготовлення. Але це, видно, не під силу нашим урядовцям із рівнем їхнього розуму і політичною продажністю. До речі, у рейтингу найбільш продажних професій політична проституція посідає другу сходинку – після журналістів. Далі йдуть судді і проститутки розважальних закладів – цього цвіту повно в борделях усього світу. Одне слово, товариство – кращого не збереш. І ще раз про мораль. Україна – у трійці лідерів (після Росії і Туреччини) за кількістю скарг проти неї в Європейському суді з прав людини – 61250.

Безпардонне втручання українського президента у справи Білорусі має й інші негативні наслідки. Президент Лукашенко і раніше заявляв, що він має проукраїнську позицію, і справді сприяв нашій державі у вирішенні певних проблем з Росією, що загострювалися, ставав, по суті, містком між двома ворогуючими країнами. Сотні тисяч українців скористалися допомогою Білорусі у транспортному сполученні, у забезпеченні енергоносіями. Деяка допомога явно не подобалася російським керманичам. Тепер, на догоду єврохазяям, Україна ввела санкції проти Білорусі і персонально проти президента Лукашенка – за компанію. Ще й тоді, коли Лукашенко знову почав піднімати питання багатовекторності білоруської економіки, що не до душі росіянам. В результаті явно недолугої української дипломатії, передусім президентської, наша держава почала вкотре підштовхувати Білорусь в обійми Росії.

А яку і над ким здобули перемогу українські патріоти і спецслужби створенням центру психологічної роботи проти Білорусі? В Україні що – вирішені всі свої внутрішні проблеми? Це як колись ідеологічна машина СРСР боролася із світовим імперіалізмом? І хто кого поборов? Навіщо опускатися до такого рівня, ще й коли у самого задниця в дірках, по всьому світу старцюєш, щоб прикрити оголену ганьбу. Водночас на замовлення хазяїв витрачаються позичені мільйони на ідеологічну гризню з близькими сусідами.

Треба бути повними ідіотами, щоб не бачити найгіршого в світі бардаку в своєму домі, чим нам очі колють навіть хазяї-партнери, зате кидатися перебудовувати Білорусь, не маючи для цього ніяких підстав і бодай якого уміння в руках, не туди поставлених. Щоб привласнювати собі місію перебудівника сусідів, які за розвитком вітчизняної економіки й інфраструктури, соціального захисту народу, підтримування порядків на шляхах і населених пунктах далеко й далеко залишили позаду самославлених українців. Недавно наш президент Володимир Зеленський нібито дещо схаменувся і заявив про призупинення деяких санкцій проти Білорусі. Чи надовго?..

У посольстві США, що в Києві, однозначно заявили, що на шляху України до НАТО стоять дві проблеми: збройний конфлікт із Росією і страшна внутрішня корупція. Замість серйозної роботи з подолання цих проблем чуємо безперервний лемент про якісь дипломатичні перемоги, про спрощений шлях до ЄС і НАТО. Ворушать своїми мізками навіть Яценюк і Клімкін, хоча не пам’ятаю жодної їхньої заяви, яка б мала якесь суспільне значення. Активно рветься до владного корита Петро Порошенко, і немало «патріотів» його підтримує. Бо він, бачите, голосно гавкає на Путіна. Але собака, яка уїдливо гавкає, – не кусає, бо вона зазвичай боягузка.

Справжню оцінку діям Порошенка і його наступника Зеленського дав американський письменник, актор-комік Джордж Кирлін: «Президент у бідній країні ховається за патріотизм, мову і віру».

Не лише злочинною бездіяльністю, а й дебільними заявами державників та політиків перетворюємо Україну у світове посміховисько. Не встигли ще порахувати всі голоси на президентських виборах у Молдові, а наш президент Зеленський уже вистрибнув – запросив переможницю виборів відвідати Україну. Цікаво, що таке особливе здатний запропонувати наш президент новообраному президенту Молдови? Розморозити двосторонні відносини? Може, до Зеленського вже черга вишукувалася з керівників інших сусідніх держав по цінний досвід, по допомогу? З цього приводу соцмережі вже регочуть. Люди-то бачать, що наш президент позбавлений права на власну внутрішню і зовнішню ініціативу – все потрібно погоджувати з хазяями-партнерами. У посольстві США он як відкрито занепокоїлися «неправильними» результатами місцевих виборів в Україні. Із своїми президентськими ніяк не розберуться, зате українців уже повчають.

До речі, президент Білорусі Олександр Лукашенко по-своєму відповів нашому Володимиру Зеленському на його «підвякування» полякам після місцевих виборів: «Чия б корова мукала…». Так Лукашенко «кольнув» молодого колегу, бо результати місцевих виборів показали, як низько опустився рейтинг Зеленського за неповні два роки його президентства. А вже як його в народі висміюють – такої «честі» не заслужив жоден його попередник.

 

Треба і в пеклі приятеля мати

 

Президент Білорусі Олександр Лукашенко нагадав нашому президенту Володимиру Зеленському дві незаперечні істини. Мовляв, навіть тоді, коли Україна стане членом Європейського Союзу, вона все одно залишиться сусідом Білорусі. Також те, що лукашенки й зеленські приходять і йдуть, а народи двох сусідніх слов’янських країн залишаються жити по сусідству. Тисячолітня історія давно підтвердила, що і в мирні часи, і в страшні лихоліття треба мати по сусідству не ворогів, а друзів. Недаремно й сформувалася життям народна мудрість: треба і в пеклі приятеля мати. А що витворяє наш президент?

Про національні граблі, на які найбільше в світі любить стрибати український електорат, уже писано-переписано, казано-переказано. Але я закликаю задуматися над іншою «національною» істиною: чому американці і європейці обирають державними керманичами лише досвідчених, перевірених життям, розумних і адекватних кандидатів, а Україна вибирає «зелених» без найменшого досвіду державного управління, без початкових економічних задатків? Ще й команда формується, по суті, дебільна. Коли вже увесь світ почав з неї реготати, кинулися замінювати на тих, хто більш-менш вміє тримати себе в руках. Про високий розум у їхніх головах і навички уміння щось корисне робити для суспільства взагалі не веду мову.

Звісно, проводити такі експерименти, як бачимо, можна лише в Україні. І ще в Білорусі Європа зробила ставку на домогосподарку, великі гроші вкладає у її популяризацію як «великого політика». Наведіть мені хоч один приклад у Євросоюзі, де лідером країни обрали б «державника» рівня Тихановської? Навіть у невеликій Молдові президентом обрали не домогосподарку, а жінку з певним досвідом державного управління. Як вона себе поведе – то вже залежить і від самих молдаван. Білоруси теж, вважаю, молодці, що не допускають до влади домогосподарку – ставленицю певних європейських кіл. До речі, цікаво було б почути від польських лідерів, яку державницьку посаду вони могли б запропонувати Тихановській у Польщі? Наскільки цінна для них ця «кадра»?

Чи, може, у США немає своїх Тихановських, що вони у президенти обирають дідів – моїх ровесників? Американці і європейці настільки дурніші за нас, українців? Настільки дурніші, що не ганяються за українськими кадровими «діамантами» Гончаруками, Гройсманами, Яценюками і цілої низки іншої шушвалі, яку вони використовують лише для розграбування України. Чи не найбільшу повагу у них заслужив Зеленський, який виставив на панель найцінніше багатство України – землю. І в «підвякуванні» європейцям та американцям від побив рекорди навіть Порошенка. Видно, теж старанно заробляє у зарубіжних хазяїв гарантії безпеки і недоторканості для себе і своєї родини?

У світової історії найгірші учні – це ми, українці. Нас весь час кудись ведуть вожді, показують і освітлюють нам шлях до земного раю. Здебільшого ж ті вожді – не наші лідери, а наші пани (монголо-татарські, польські, литовські, шведські, німецькі, російські), – українці для них завжди були і залишаються бидлом, бо самі так поводяться. Навіть після одержання юридичної незалежності Україна досі не набула права самостійно вести зовнішню і внутрішню політику, розумно розпоряджатися національним багатством на благо свого народу. Усі питання розвитку економіки, політики і державотворення погоджуються в зарубіжних посольствах, у столицях наших «партнерів». Нам нав’язують вектори розвитку і навіть комунальні тарифи. Усі реформи започатковуються лише з погодження «партнерів». Куди ми котимося? У яке «героїчне» суспільство перетворюємося?

Якось прочитав у письменника й журналіста Василя Голобородька: «Щоб керувати країною дурнів, треба бути хоча б трішки придуркуватим». Про яку країну написано – гадайте самі.

 

Леонід ЯКОВИШИН, Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля», кандидат економічних наук, публіцист

Схожі матеріали (за тегом)