|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 21:48 | 11.23.2020

Юлія Дмитренко Юлія Дмитренко

Війна за душі і здоров’я

Вже шість років у нашій країні триває війна. Вже шість років чоловіки, сини та батьки захищають наше мирне життя і відвойовують кордон нашої держави на Сході. І для військових перебувати в зоні бойових дій – це велике психологічне навантаження.

Назад вони повертаються зовсім іншими людьми, з іншою свідомістю, з іншими поглядами на життя і оточуючих. Дуже часто після війни близькі не можуть знайти підхід до своє рідної, але зовсім «нової» людини. Саме для того, аби допомогти бійцям, які повернулися з АТО, та їхнім сім’ям, був створений Чернігівський обласний центр комплексної реабілітації та обслуговування учасників бойових дій, членів їх родин та сімей загиблих». Сьогодні основним напрямком роботи центру є психологічна підтримка та реабілітація.

 

Сьогодні в області налічується приблизно 14 тисяч лише учасників бойових дій, а ще є їхні сім’ї і сім’ї загиблих. І всім цим людям у центрі раді і готові надати всю необхідну допомогу. На жаль, близько 1500 з них пройшли лише психологічну реабілітацію. І це сумно. Адже ніхто не може змусити бійця пройти таку реабілітацію – потрібна лише його воля. Річ у тім, що наше суспільство не звикло до роботи з психологом. Часто люди не розбираються, чим психолог відрізняється від психіатра, а тому бояться, що на них навісять «ярлик». До того ж військові, які повернулися до мирного життя, завжди скептично ставляться до можливостей психологів, котрі навіть не бачили того, що довелося пережити учасникам бойових дій. Але даремно.

1centrreab2

«Наші активні ветерани, хто розумів, що такий центр потрібен, допомагали у його відкритті. Вони й були першими нашими підопічними, потім приводили своїх друзів, а ті – своїх друзів, – говорить директор Чернігівського обласного центру комплексної реабілітації та обслуговування учасників бойових дій, членів їх родин та сімей загиблих Юлія Дмитренко. – І вже зараз ті, хто отримав у нас допомогу, приводять своїх знайомих, адже довіряють нам. Хлопці насторожено ставляться до нас на перших етапах нашої роботи. Ми сьогодні співпрацюємо з військовим госпіталем, психоневрологічним відділенням обласної лікарні. З тими, хто потребує лише психологічної допомоги, зустрічаємося тут, у центрі. У нас чудові спеціалісти! Перед початком роботи з кожним відвідувачем вони проводять опитування, завдяки якому розуміють, яка саме допомога людині потрібна. Та проблеми у всіх схожі... Їх не розуміють. Ці хлопці інтуїтивно сприймають, коли ти з ними на одній хвилі, а коли ні. Війна поділила їх світ на біле і чорне, своїх і чужих. Чужий для них – той, хто не розуміє, про що вони говорять. Коли ставлять дурні питання, як-от: «А ти вбивав людей?», заганяючи ветеранів у ще більшу депресію. Наша робота – допомогти хлопцям пережити це. Тут – наша війна за їхні душі, здоров’я».

 

І довідку візьмуть, і з юристом допоможуть

 

«До нас ветерани звертаються з різних питань, і ми намагаємося допомогти кожному. Це – наш обов’язок, наша робота, – говорить Юлія Дмитренко. – Це і земельні питання, юридична і медична допомога, аліменти. Учасники АТО сьогодні мають проблеми з державними структурами, навіть отримати посвідчення УБД виявляється дуже складно. Адже потрібно обійти чимало кабінетів, висиджувати в чергах. Хлопці, які повернулися з війни, надто емоційні – їх може вивести з рівноваги будь-що. Бувають такі тяжкі випадки, що ми ходимо і разом з цією людиною або телефонуємо в установи і просимо, щоб прийняли без черги. Бо коли людина перебуває у кризовому стані (а саме такими більшість повертаються з війни), а йому потрібно подати документи і взяти купу довідок, то не люди не витримують. Тобто з будь-яких питань, навіть таких, як втрата УБД, звертаються до нас, і ми допомагаємо».

 

Робота з сім’ями – надважлива

 

Чимало уваги в центрі приділяють роботі з сім’ями бійців. Тренінги з дружинами ветеранів є обов’язковими, бо їхня поведінка впливає як на самих бійців, так і на сімейний клімат.

«Мене не розуміють», – це та фраза, яку ми чуємо мало не від кожного, хто приходить до нашого центру, – говорить Юлія Олегівна. – Виникають великі проблеми у сім’ях. Ми часто чуємо, мовляв, «хочемо назад такого, як він був до війни». Треба навчитися розуміти його таким, яким він став. Для цього ми проводимо індивідуальні заняття з дружинами, матерями. Також у нас є окремий комплекс занять із сім’ями загиблих – як з дітьми, так і з дорослими. І вже не одній сім’ї ми допомогли».

 

Психологічна підготовка – до і після

 

Психологи центру пройшли чимало тренінгів, спрямованих на особливості і специфіку роботи саме з ветеранами війни, з тими, хто зараз на фронті, і їхніми сім’ями. За основу беруть адаптовані стандарти НАТО.

«Ми дуже хочемо налагодити техніку роботи таким чином, щоб працювати з бійцями і їхніми сім’ями безпосередньо перед виходом у зону бойових дій. Потім із сім’єю під час його перебування в зоні бойових дій, щоб вони розуміли, хто до них повернеться і як жити далі. Ну і, звичайно, по приходу звідти. Саме такий формат ми хочемо налагодити, але поки не завжди виходить, бо насамперед потрібно налагодити тісний взаємозв’язок із військовими частинами. Також зараз є нюанси в нашому статуті. Адже попередні мої колеги змінили наше положення, і тепер ми не можемо обслуговувати діючих військовослужбовців. Виходить парадокс, адже наш центр називається «обслуговування учасників бойових дій, ветеранів та їх сімей». Я вважаю, що це порушення їхніх конституційних прав, і зараз розробляю нове положення. Адже ми маємо працювати з військовими перед відправленням на війну. Звісно, у частині є свій психолог, але в нього своя задача, і це не реабілітація. Усі наші спеціалісти-психологи пройшли відповідне навчання. Базою стали натовські стандарти роботи психолога з військовими, але програма адаптована суто під нашу війну – адже наша психологія відрізняється від американської. Програми роботи з військовими розробив американський психолог Джошуа Креймеєр. Вони адаптовані під нас: під наш менталітет, нашу війну, бо й війни всі різні. Коли говорять, що у нас не війна, а конфлікт, це відбивається на свідомості наших захисників, які реально там перебувають і бачать війну на власні очі».

1centrreabzustr

За словами психолога, робота з людиною перед тим, як вона піде на війну, надважлива. Тут головне – щоб психолог зумів навчити, як реагувати в тій чи іншій ситуації, як допомогти собі і товаришу.

«Наприклад, бійцю потрібно розуміти, що таке адреналін і як він виводиться. Так, дуже важко розуміти, як правильно і вчасно вивести адреналін у потрібному місці, – говорить Юлія Олегівна. – Бо цей фактор дуже впливає на те, як потім людина почуватиметься. Виводити адреналін через півроку після повернення (залишковий адреналін) треба по-іншому, бо суглоби і серце вже постраждали. Зовсім інша справа, коли з людиною працюєш до виходу в зону бойових дій і розповідаєш йому про можливі психологічні стани, як виявляється адреналін і що з ним робити. І таких факторів багато. Коли людина знає, як правильно поводитись, надавати допомогу собі і побратимам, люди повертаються менш травмованими і швидше виходять з цих станів. Не потрібно потім лікувати хвороби, досить просто підтримати і допомогти.

Якщо ми пропрацюємо з сім’єю, то немає потім конфліктів, бо матері і дружини розуміють, що може дратувати ветерана, які у підсвідомості можуть працювати спускові «вибухові» моменти. Не завжди це реакція на крик. Більше того, у людей, які повернулися з війни, можуть агресивно реагувати на звичні речі, як-от перестановка меблів. Є правило бою: «знай свою територію» – людина прокидається в окопі, бліндажі і відразу оглядає територію. Все має бути на місці. І якщо з’являється новий горбок або кущик, то туди відразу летить автоматна черга чи граната, бо це зміна території, це загроза. Це закладається у підсвідомості, і може спрацювати вдома – звичайно, несвідомо, на рефлексах. І таких правил багато. І якщо близькі знають про спускові моменти і знають, як правильно реагувати, то конфліктів немає. Саме тому дуже важлива реабілітація сім’ї».

 

Центру необхідно розширюватись

 

Наразі в центрі немає стаціонарного відділення, і саме цей факт дуже часто не дає можливості пройти реабілітацію більшій кількості учасників бойових дій. Адже з районів не наїздишся. Виправити ситуацію може розширення центру, до того ж територія дозволяє. Проте, як завжди, все впирається в кошти.

1aplanreab

Попередній план майбутньої  території центру

 

«Зараз працюємо над передпроектом розширення центру реабілітації, – говорить керівниця. – Адже в нас немає стаціонару, і це дуже погано, бо багато наших хлопців не мають змоги приїхати сюди і жити декілька днів чи навіть тижнів, щоб проходити реабілітацію. Хоча тут є чимало будівель, зараз проходить їх експертиза, щоб розуміти, як їх можна використовувати. Її за свої кошти робить управління комунального майна, за що ми вдячні. Будемо рухатись далі і намагатися все ж таки відкрити стаціонар. Також зараз гостро стоїть питання спортзалу – він необхідний для фізичної і психологічної реабілітації. Це те місце, де вони можуть збиратися, спілкуватися, і це закриває чимало реабілітаційних напрямків. Та маю надію, що нам профінансують його хоч частково з обласного бюджету. Якщо ні, то будемо шукати вихід – можливо, грантові проекти».

 

Марія ПУЧИНЕЦЬ, фото Олексія Миколаєнка

Схожі матеріали (за тегом)