|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 14:22 | 09.26.2020

Протягом 30 років не державу будували, а визначали національну ідею

Протягом 30 років не державу будували, а визначали національну ідею

Пошуки тривають під правильним гаслом: «Консолідація нації!»

Тлумачення теж розумне, мовляв, консолідація нації допомогла зруйнованим війною Німеччині і Японії, ослабленому культурною революцією Китаю стати найсильнішими державами світу. Натомість українські винахідники національної ідеї не бачать головного інструменту досягнення і самої консолідації нації, і найважливішого – домогтися високого добробуту й демократичних свобод для всього народу. Той «інструмент» назвав перший післявоєнний канцлер Німеччини (1949-63 рр.) Аденауер: «Економіка – наша доля».

По суті, саме цей мудрий слоган і повинен був стати національною ідеєю ще в 1991 році, коли українське суспільство виконало головне завдання національної ідеї – здобуття юридичної незалежності держави. Далі потрібно було б братися за ще важливіше завдання – розбудовувати справді незалежну, сильну й соціально відповідальну державу, як це робили свого часу німці, японці, китайці. Бо без успішної економіки немає реальної незалежності, як і без землі немає свободи.

1akarikА українське «окрилене» суспільство з чого почало? Нові державники й політичні лідери на початку 90-х, видно, не полетіли в США чи в Європу вивчати досвід і набувати знання для реформування планової радянської економіки на ринкову. Згодом вишиванкова еліта «за бугор» внадилися за грантами на свою політичну діяльність, клянчити милостиню, одержувати відкати за дерибан українського багатства. Народ не помітив, як і всю шосту економіку Європи віддали на розтерзання зародкам зажерливого вітчизняного олігархату. Пішли на світовий рекорд: ніде в світі так швидко, як в Україні, не збагачувалися ті, хто вчора був ніким – десь на базарі торгував чи рекетом займався. Але «молода надія нації» добре вивчила «таблицю ділення», тож, як у казці, тисячі мільярдерів з’явилися.

Така ситуація цілком влаштовувала незалежних державних керманичів, які доручили правити бал у суспільстві патріотично налаштованій ідеологічній меншості. Вона й занурила Україну в пошуки ідеологічної національної ідеї, героїзацію історичного минулого та історичних борців за незалежність, заодно кинулася вслужливо шельмувати все радянське. Незважаючи навіть на те, що саме комуністично-радянська більшість у Верховній Раді України (тоді ще УРСР) не піддалася тиску і не злякалася воєнних погроз московського ГКЧП й проголосувала за Незалежність. Комуністична «окупаційна, ворожа, антинародна» влада передала державне управління «патріотичним незалежникам» без жодної краплі крові, і не зруйновану економіку та інфраструктуру, а міцну індустрію з широкою мережею соціальних об’єктів, величезним житловим фондом.

Вже тоді якось не вірилось у те, що новоявлена демократична еліта поведе суспільство правильним шляхом розбудови нової ринкової економіки задля забезпечення всім українцям гідного життя, належного соціального й правового захисту. Бо бачив, як рветься в авангард будівничих нової держави здебільшого відома творча інтелігенція, в якої на першому плані не економіка, оскільки вона ніколи нею не займалася, а нова ідеологія і запекла боротьба з минулим, розкручування свого іміджу на гучних заявах про голодомори і сталінські репресії, які були вже засуджені, починаючи з часів Хрущова.

Про ці страхіття не можна забувати, навпаки, треба глибоко вивчати трагічні уроки, щоб їх не повторити. Своє місце в українській історії повинні посісти історичні постаті. Але передусім і їхні уроки треба вивчати і шукати відповідь: чому їм не вдалося консолідувати націю для здобуття незалежності ще тоді? Їхні ганебні помилки й досі повторюються, бо не можна назвати націю консолідованою для створення українського, європизованого раю, про який так гарно розповідають всі незалежні керманичі, в тому числі й наймолодші з євродипломами, але без досвіду й уміння робити благо для народу. Та що там говорити про якийсь давно омріяний добробут для всіх українців – елементарного життєвого рівня немає в мільйонів співвітчизників. А продажна владна челядь замість аналізу і вивчення трагічних уроків історичних борців за Україну і сучасних «розбудовників», надуває мильні бульбашки щодо заслуг історичних діячів у здобутті Україною незалежності. Виходить, що протягом століть ці «заслуги» в архівах спочивали, а в 1991-му прокинулися і вибороли нам незалежність? Скільки лементу чуємо навколо цієї історичної «правди»? А перейняти досвід німців, японців, китайців, поляків – клепок у головах чи й бажання немає.

За боротьбою з комуністичною ідеологією і нав’язуванням демократичної народ не помітив першого великомасштабного дерибану – торговельного флоту, після якого вся могутня індустрія пішла-поїхала … в чиїсь волохаті руки. Непоміченим залишилося й те, як наші державні діячі не добилися бодай якоїсь компенсації за добровільне роззброєння на вимогу зарубіжних «гарантів», що у валютному еквіваленті оцінюється експертами в 250 мільярдів доларів.

Під ідеологічний лемент затіяли злочинне реформування села, недолуге розпаювання землі і колективного майна, ваучеризацію промисловості. Тож за 29 років незалежності опинилися на такому рівні, коли яловичину вимушені купувати аж за океаном у Бразилії, сало і яблука – в Польщі, увесь ширужиток – у Китаї… Великим досягненням вважаємо випрошування в «партнерів» нової позички чи купівлю в когось «беушної» зброї. Ще одне досягнення: мільйони заробітчан своїми заробітками, переказаними родинам, підтримують курс гривні.

І найстрашніше: за лементом «Слава Україні» не хочемо помічати безупинне вимирання нації і її масову еміграцію. А для державних керманичів головним було і залишається втриматися якнайдовше біля владного корита. Адже намічалися, а тепер реалізуються інші афери світового рівня: нищівне реформування аграрної економіки (від знищення переробки до розпродажу землі), розвалу інших галузей, які могли створювати конкуренцію європейцям і американцям на світових ринках. За втілення в життя цих «реформ» зарубіжні хазяї, скоріш за все, пообіцяли «патріотам» не звертати уваги на їхні казкові збагачення, а за розростання корупції і політичної та державної продажності – лише голосно сварити.

 

На війні з комуністичною ідеологією втратили

й безплатну медицину, освіту, інші соціальні стандарти

 

Невпевненість у тому, що «патріотична» еліта розбудує сильну незалежну, справді народну державу, на превеликий жаль, не стирається, а ще поглиблюється. Бо багато в нашому суспільстві не справжнього, цинічно-брехливого. Скажімо, з декомунізацією комуністичної ідеології, радянських пам’ятників і назв, декомунізували й безплатну медицину й освіту, право на масове безплатне житло, на доступні комунальні послуги, на доступний відпочинок, значно декомунізували соціальний і правовий захист громадян. Натомість усі ці народні блага цинічно перенесли з радянської Конституції в Конституцію України незалежної. Згоден, багато брехні було в Конституції УРСР, але немало її в Незалежній. Ще й до гібридної війни та втрат територій дославилися. А чому не пішли шляхом уже згаданої Німеччини? Вона в набагато гірших економічних і соціальних умовах вимушена була «виривати» із себе фашистську ідеологію, але не відмовилася від досвіду розбудови економіки, лише змінила вектор – з мілітаристичної на соціальну економіку. Без ніяких Майданів, Революцій гідності консолідувалися «європейські» і «комуністичні» німці. Разом далі розбудовують другу економіку світу з рівнем життя народу в рази кращим, ніж у «героїчній» Україні. А наші лідери все шукають національну ідею, вже й партії стали піаритися цими «доленосними» пошуками. Уряд же хвалиться тим, що оборонний бюджет зріс. А коли віддача буде, коли припиняться дерибани народних грошей? Коли з’являться обіцяні нові робочі місця?

Наведу лише один характерний приклад.В 2003 році генеральний директор ТОВ «Земля і воля» Леонід Яковишин опублікував у газеті «Гарт» статтю під заголовком «Кукурудза збагачує Америку, вона може збагатити й Україну». На той час у США в структурі посівних площ 70 відсотків займала кукурудза, якої намолочували 220 мільйонів тонн. В Україні збирали 5 мільйонів тонн.

Цьогоріч американці прогнозують майже 400-мільйонний вал кукурудзи, з якого в межах 50 мільйонів тонн експортують за кордон. В Україні теж значно збільшився вал кукурудзи – прогнозують до 39 мільйонів тонн, з яких на експорт відправиться … 34 мільйони тонн, тобто 87 відсотків врожаю піде для зарубіжної аграрної переробки, отже – на поповнення чужих бюджетів.

Господарство «Земля і воля» в 2005 році побудувало завод з переробки зерна кукурудзина три фракції круп та побічні продукти – борошно двох фракцій, зародки і висівки. Працювали на заводі майже півсотні людей, продукцію відправляли здебільшого в Білорусь і Росію. Після Майдану гідності ці ринки закрилися, тому «Земля і воля» чи не першою в області сертифікувала переробне виробництво згідно з євростандартами, але це не допомогло одержати нові ринки збуту. Лише цього року, після тривалих поневірянь, побачили перспективу відновлення роботи круп’яного заводу. Через «національну бюрократію» товариство «Земля і воля» не змогло, спільно з іноземним інвестором, спорудити завод з переробки кукурудзи на біоетанол, тож тепер, в тому числі й з їхнього зерна, виробляють біопаливо зарубіжні підприємства.

Титуловані й заслужені «патріоти» й на 30-му році без компартійної влади ведуть запеклу війну з маревним комунізмом, натомість багато нормальних країн світу будують для свого народу те, що комуністи обіцяли у «світлому майбутньому», а сучасні вожді навіть у Конституцію записали. Але для виконання лозунгових обіцянок потрібно будувати соціальну економіку, яка відіграє унікальну роль у створенні сильного, процвітаючого і відкритого суспільства – досвід найсильніших і найбільш соціально відповідальних країн світу показав. Без цього, хоч увесь текст Конституції перепишіть на запевнення про шлях до єврораю, українська нація отримає лише перефарбований міф про комунізм.

Пудрення мізків і омилення очей стало схожим на велику божевільню з важкою клінікою пацієнтів і лікарів. Тому-то і п’ятий президент Петро Порошенко з високо піднятою головою привітав співвітчизників з Днем прапора: «Наш синьо-жовтий стяг – справжній символ сили і непереможності українського народу, під ним боремося за європейське майбутнє…».

Насправді, під цим прапором п’ятий президент довів суспільство до найбіднішого в Європі. Під українським стягом його команда спочатку віддала Росії Крим, а потім, коли став президентом, особисто обіцяв повернути здані території та встановити мир в Україні за лічені дні. Замість обіцяного, під героїчним стягом протягом п’яти років воював з Путіним перед телекамерами. Хоча і без нього вистачає «героїв» говорити з телевізорів про російську агресію. І така суспільна сліпота стосується не лише «заслуг» Порошенка, а всієї «патріотичної» еліти, від дурості якої ліків немає.

В Україні дуже багато розвелося «заробітчанських патріотів», які за гроші «замилять» найбільше паскудство кандидата в депутати чи президенти. І потім його майстерно обслуговують, оберігають від резонансного поширення критики про паскудні й кримінальні вчинки. Тому-то українська свобода слова, вітчизняна журналістика здебільшого – яскравий пустоцвіт, що покрасується «гострим» словом і полетить за вітром.

Така критика цілком влаштовує національних керманичів. Для них головне – щоб джерело влади не взялося за макогона. Не візьметься, бо в суспільстві балом править «патріотична» меншість, за великі гроші куплена. Саме вона й на черговий Майдан може вивести народ, якщо потрібно буде поміняти владу на «більш свою». Ні, не для народу «свою», а для хазяїв. І ця «патріотична» меншість так править балом в українському суспільстві, що для джерела влади – народу – нічого не залишається – мусить задовольнятися «благодійними» недоїдками з панського столу. Та найстрашнішу українську трагедію бачу в застереженні маркіза Астольфа де Кюстін, видатного французького письменника: «Мертва та нація, в якої нема нічого свого, крім покірності».

Хтось може зауважити, мовляв, на дві революції гідності піднялися «покірні». Справді піднялися, щоб привести до влади ще більш зажерливих. Але покірно терплять те, що витворяють лідери з Україною та її народом. Покірно терплять те, від чого Володимир Сосюра застерігав: «… така прекрасна Україна, й мов на гріх, ти плодиш землю байстрюками, багном і гноєм для других. Хіба ж ти можеш жить сама ….», – далі рука не хоче цитувати, щоб не напророчити ганебне визначення «національної ідеї», яке може стати останнім антирекордом, останнім стрибком на «національні» граблі.

 

Григорій ВОЙТОК,

член Національної спілки журналістів України

Схожі матеріали (за тегом)