|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 23:04 | 08.13.2020

Леонід Яковишин Леонід Яковишин

«Пробуджуйте думки, пробуджуйте життя, на шлях розумний наставляйте»

Від царизму до єврораю

1mrynskaЗаголовок для цієї публікації запозичив з програмного завдання Людмилинської жіночої школи сільського діловодства і дворового господарства, яку відкрили 2 листопада 1903 року в містечку Мрин Чернігівської губернії. Школа такого типу на державному утриманні була першою на всю Російську імперію. На фасаді навчального корпусу висів плакат із програмним завданням нової школи, яке актуальне й для сьогодення.

Царські ж чиновники ще тоді відчули потребу в навчанні дівчат усьому необхідному для грамотного ведення дворового хорошого сільського господарства. Ініціативу стосовно школи в Мрині подав до Петербургу місцевий поміщик і меценат Коробка. На науку набирали 16-річних дівчат з початковою освітою, які проходили трирічний курс спеціального навчання у сфері сільського господарювання. На посаду начальника школи призначали ділових жінок із високою освітою. Опікувався цим навчальним закладом ініціатор і вмілий господарник поміщик Коробка. Він же спорудив у Мрині і першу лікарню, допоміг прихожанам побудувати церкву (на початку 30-х більшовики зруйнували храм, а лікарню «реформували» євронезалежники).

Своїм екскурсом в історію рідного краю хочу на достовірних фактах показати, як ще за російського царського режиму організовували багатогранне трирічне навчання фахівців для сільського домоводства і присадибного господарства. Тепер же для управління державою залучають молодих людей за партійним списком взагалі без відповідних знань і бодай якогось практичного досвіду роботи в органах влади. Новообраних депутатів, зібраних з вулиць, вчили державній премудрості неповний тиждень на курортній базі. У турборежимі тепер і закони приймають. Кому служать ті закони – народне джерело влади на собі відчуває.

Та чи не найстрашніше бачу попереду, оскільки не навчені й Господом не наділені умінням управляти державними інституціями не лише не зупинили злочинну руйнацію доленосної для суспільства системи загальноосвітньої і фахової освіти, а ще поглиблюють цю ідіотію катастрофічного рівня.

Вони кинулися доруйновувати роками створену систему, яка виростила наукові світила світового рівня та величезну армію висококласних фахівців і рядових трударів, але взамін «неправильній» системі не пропонують нічого свого, розумного.

Їхні, здавалося б, більш досвідчені попередники в «осучасненні» освіти додумались були лише до одного: наплодили вищих навчальних закладів, але здебільшого не для високої освіти, а для штампування дипломів. Тепер з тими дипломами багато хто полуницю в Польщі збирає або в Україні на ринку торгує.

Нові керманичі виправляють ситуацію закриттям приватних вишів і погіршенням фінансового й матеріального забезпечення державних навчальних закладів. А в сільській місцевості – оптимізацією шкіл, що означає їх масове закриття.

1ilizarovДобралися євроруйначі й до закладів профтехосвіти, які витримали численні царські й радянські реформи. Оскільки робітничі професії ніколи не втратять попиту у виробничій, побутовій та інших сферах господарювання. Та й рівень працевлаштування за фахом випускників профтехучилищ вищий, ніж випускників інститутів і університетів.

Якось мені розповіли цікаву історію. Випускник Ладанської філії Прилуцького профтехучилища з козацьким ім’ям і прізвищем – Тарас Бульба – продовжив своє навчання в Ніжинському педінституті. Згодом із дипломом учителя подався в Канаду. Але там престижна освітня «корочка» йому не знадобилася. Довелося дипломованому вчителю звертатися до профтехучилища, щоб документально підтвердили його перший диплом – столяра. Саме це допомогло Тарасу Бульбі непогано заробляти на повноцінне життя в Канаді.

Пригодилася перша фахова освіта слюсаря і світилу медицини Гаврилу Ілізарову. Він власноруч розробив унікальні апарати для лікування переломів та деформацій кінцівок. Перший пристрій сконструював висококласний слюсар у 1951 році, коли працював звичайним лікарем у районній лікарні. Потім розробив інші конструкції і методи, за які одержав науковий ступінь доктора медичних наук без захисту кандидатської дисертації.

1pinchukУ незалежній Україні, на жаль, не пишаються тим, що саме нашим пращурам належать найдревніші методи обробки деревини. У глибоке забуття відходять столяри, слюсарі, монтажники, зварювальники, котрі за свої трудові досягнення одержали звання Героя Праці, ордени, інші почесні відзнаки. Багато таких було і в нашому Бобровицькому радгоспі-технікумі. Тепер їхню добру справу гідно продовжують спадкоємці у реформованому товаристві «Земля і воля». Запам’ятався й такий цікавий факт: наш передовий комбайнер Іван Павлович Пінчук першим у своєму селі Озеряни купив телевізор. Трудову династію славленого механізатора продовжують у нашому господарстві діти й онуки – вони не їздять у Європу на сезонні сільгоспроботи.

До слова, в Європі, на яку язиками рівняємось, профорієнтаційну роботу починають проводити з дошкільного віку. У дитячих садках влаштовують такі ігри з популяризації робітничих професій, від яких малюків не відірвати, коли по них приходять батьки.

1polunicaНаші ж урядовці хваляться іншими досягненнями: нарешті дозволили заробітчанам їхати в Польщу на збирання полуниці. Оскільки ця сусідня держава, що вважається найкращим нашим провідником до Євросоюзу, потребує багато робочої сили з України. Бо у сусіда-партнера виробництво деяких продуктів харчування зростає до 200 відсотків, деревообробне і меблеве виробництво – на 15, будівництво – на 11, логістика – на 17 відсотків. А в Україні – катастрофічно не вистачає грошей для Пенсійного фонду, тож хочуть скасувати пільгові пенсії. Бо де візьмуться кошти, коли наповнювачі Пенсійного фонду кинулись рятувати польську економіку? Українські керманичі й цьому раді: дивись, частину заробленої валюти євротрударі перешлють батькам і зміцнять гривню. На карантині ця рятівна жилка «пересихає», а на створення іншої, видно, клепок не вистачає. 

Не буду вдаватися до радянської історії, де краще дбали про підготовку робітничих професій та їх працевлаштування, а пригадаю 2013 рік. Тоді ще діяла пільга для роботодавців, які приймали на роботу молодих працівників, – щомісячна компенсація в розмірі фактичних витрат на сплату єдиного внеску за умови збереження роботи для молодої людини впродовж двох років. Громадяни до 45-річного віку мали право на одержання ваучера на суму 11470 гривень для оплати прискореного навчання новій професії або підвищення кваліфікації у промисловості і сільському господарстві.

Зараз і цього немає. А професійні технічні училища тримаються здебільшого на ентузіастах. Проблема фінансування загострилася після переведення їх на місцеві бюджети. Хоча, крім навчання молоді робітничим професіям, які для більшості сільських жителів стають головною можливістю заробити на життя, ПТУ відіграють і соціальну роль. Діти з бідних родин одержують якусь стипендію і безплатне (чи за символічну плату) харчування.

1otgoblaЦі і ще ширші соціальні норми існували навіть у тяжкі післявоєнні роки. Скажімо, у згаданому вже Мринському ПТУ навчання відновили у вересні 1944 року – менш ніж за рік після звільнення від окупантів відбудували зруйновану навчальну базу. Надавали й допомогу учням, передусім дітям солдатських вдів.

Чому ж тепер таке антиконституційне ставлення до конституційного права громадян на працю, що посідає особливо важливе місце у системі прав людини? А щоб конкурувати на ринку працевлаштування, треба мати професію. Цим правом людини влада незалежної країни починає нехтувати, передусім стосовно жителів села, ще зі шкільних років.

В ході недолугої децентралізації Україну поділили на удільні «князівства», незалежні ОТГ. Найперше, що вони зробили, – почали оптимізувати медичні заклади і школи, а міжшкільні навчально-виробничі комбінати кинулися взагалі закривати, позбавляючи сільську молодь доступу до одержання робітничих, найбільш «ходових» професій: водія, швачки, кухаря, оператора комп’ютерного набору тощо. Тепер, скажімо, успішному Козелецькому 1kozmnvkміжшкільному навчальному комбінату доводиться відстоювати своє право забезпечувати молодь робітничими професіями у судах, аж до Верховного, де й виграли позов. І з ким судилися? З керівництвом новоутвореної Козелецької територіальної громади! Чогось подібного не знайдете в історії ні царського, ні більшовицько-радянського режимів, ні в цивілізованому світі.

До речі, в подібну ситуацію потрапив і Новобиківський міжшкільний комбінат, який в ході децентралізації опинився під владою Новобасанської територіальної громади, якій, мабуть, не до таких «дрібниць», як піклування про трудову долю молоді.

На чиє ж благо проводиться децентралізація та інше реформування? Поки що явно проглядається благо однієї касти: новообраних князьків з обслугою. Невдовзі побачите, що місцевих князьків і обслуги виявиться більше, ніж чиновників до скорочення районів. Проте в «європизованій» регіональній владі не передбачене найголовніше завдання для нормального суспільства: пробуджувати у співвітчизників думку, пробуджувати життя і на шлях розумний наставляти.

 

Після хліба найважливіше для народу – школа

 

1dantonНе мені належать ці золоті слова. Я запозичив їх у Жоржа Жака Дантона, одного із засновників Першої Французької республіки, міністра юстиції за часів Великої Французької революції, першого голови Комітету громадського порятунку. Видатний громадський і державний діяч усвідомлював, що революції – явище тимчасове, а життя народу – тривале і потребує щоденного забезпечення, яке неможливе без людської праці. А щоб та праця була повноцінно ефективною, й потрібна школа.

Цю потребу відчуває увесь земний світ. Цивілізовані країни переймаються питаннями права на одержання професійної освіти для вільної праці згідно з нормами своїх Конституцій, пактів, конвенцій і рекомендацій світових організаціях, прийнятих ще 1961 року. Бо вже тоді гострими стояли взаємопов’язані проблеми: продовольчого забезпечення населення планети і працевлаштування людей. За 60 років обидві проблеми не вирішилися, а ще загострилися. 1golodСкажімо, п’ять структурних підрозділів ООН (Дитячий фонд, Всесвітня продовольча програма, ВООЗ та ін.) у 2017 році підтвердили, що 821 мільйон людей страждають від голоду – на 6 мільйонів більше, ніж минулого року. Це – кожен п’ятий мешканець Землі. Водночас – знову ж, за даними ООН – кожна третя людина працездатного віку не має роботи взагалі, або має випадковий чи сезонний заробіток. Переважно – в Азії і Африці.

Ця ненормальна ситуація загострює проблеми і бідності, і продовольчої безпеки. Бо безробітний і себе не годує, і продукції для суспільства не створює. Як працюють над вирішенням наші сусідні держави? Один приклад з Польщі я навів вище: для розвитку економік залучають наших працівників. Без робітничих професій – на полуницю, випускників ПТУ – на будівництво і в промислові та побутові галузі. Не далекий той час, що і Європа опиниться перед проблемою: не стане нових фахово підготовлених українських працівників.

1zivkombaynВтім, за Європу я не переживаю – там знайдуть вихід. А що робитиме без професії наша молодь? Хоча, для прикладу, нашому господарству й зараз не вистачає водіїв тракторів і комбайнів американського виробництва «Джон Дір». Техніка дуже дорога, кого попало з вулиці на неї не посадиш, - такі лише в «Слуги народу» годяться. Могли б їх навчити і для «Джон Дірів», але – де? На яких курсах? Доводиться шукати навчені й досвідчені трудові кадри по всій Україні. Багато з них прижилися родинами в Бобровиці, одержали від господарства безплатне благоустроєне житло.

1mularБудівельні бригади приїжджають до нас на сезон будівництва із західних областей. Працюють і прекрасні майстри з Чернігівщини та Житомирщини – вивчились і досвіду набули давно. Але в них немає гідних учнів. Більше того, Україна в турборежимі відмовляється від професійної освіти. Ще й збирається «каструвати» батьків, які не здатні забезпечити дітям вищу освіту у приватних вузах – для сільгоспробіт у Європі.

Бюрократично-корупційні перепони для створення нових робочих місць відчувало наше господарство при владі попередників, ще побільшало цих перепон від турборежимної команди. Для розширення виробництва нам не потрібна державна фінансова допомога, не потрібна й державна інвестиційна няня – витвір фантазії зе-команди. Потрібні дві речі: щоб не гальмували нові виробничі проекти і не рубали під корінь професійну освіту. Бо фахівців середньої і вищої ланки ще є де навчити, і наше господарство посилає туди своїх стипендіатів. Випускників забезпечуємо роботою з гідною зарплатою, благоустроєним житлом, іншою соціалкою. Важче з робітничими кадрами. Як уже зазначав, що по всій країні шукаємо. І з кожним роком все важче їх знаходити. Здається, в Україні свідомо запущена програма звільнення суспільства спочатку від наукових світил і висококласних фахівців, а останні роки – від талановитих представників робітничих професій, тож і підготовка нових, вочевидь, знищується.

Думаю, і в цій державній недолугості варто нагадати мудрі слова Миколи Міхновського, ідеолога державної самостійності України: «І нехай кожний з нас пам’ятає, що коли він бореться за народ, то мусить дбати за весь народ, щоб цілий народ не загинув через його необачність. Бо нам ні на кого надіятись».

 

Леонід ЯКОВИШИН, Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля», кандидат економічних наук, публіцист

Схожі матеріали (за тегом)