Бобровиччина – у лідерах із стрибків на граблі

Бобровиччина – у лідерах із стрибків на граблі

Інтереси політиків не співпадають з інтересами народу

Неусвідомлення інтересів громади, в якій живемо, і власних інтересів, призводить до того, що постійно наступаємо на кляті граблі, відчуваємо, що справді боляче, але не хочемо зрозуміти, чому це трапилося. Цим українці й унікальні. На відміну від думаючих людей інших країн, яким достатньо одного разу наступити на граблі, щоб потім прибрати їх з дороги і використати для роботи: вигрібання сміття з усіх сфер життя суспільства.

Правда, британські вчені дослідили, що частинка мозку, яка покликана захищати людину від її граблів, у різних людей різна за розміром. У кого ця частинка мозку менша, той буде наступати на граблі до кінця життя.

Проаналізувати ж цю суспільну хворобу спробую на прикладах з життя Бобровицького району – чи не найбільш політизованого в області.

Після заборони в 1991 році КПРС, на захист якої не вийшов протестувати жоден комуніст, найбільш «діловито» й голосно заявила про себе в Бобровиці організація Соціал-Демократичної партії України (об’єднаної). Створили осередок на базі Бобровицького цукрозаводу, очолив його заступник директора заводу з механізації Михайло Трейтяк. Після передчасної його кончини на чолі парторганізації став головний лікар району Федір Тодоріко.

Голова Бобровицької районної держадміністрації Анатолій Тимощук, який брав участь у роботі конференції СДПУ(о), побажав новообраному секретарю «успіхів у політичній роботі, спільних дій на терені піднесення виробництва, зміцнення економіки району, поліпшення добробуту людей, вирішення назрілих соціальних проблем» (з публікацій районної газети).

Нова політична сила замінила в районі «керуючу й направляючу Компартію». Коли «есдепувцями» керував Михайло Трейтяк, тоді кадрові призначення та інші питання життя району обговорювалися або у «вітальні» цеху механізації, або на «пасіці» цукрозаводу. Туди й перші керівники району їздили. Потім «політбюро» переїхало в офіс районної організації СДПУ(о), який обладнали і освятили в приміщенні приватної аптеки «Медик». Там і доля району вирішувалася.

Партійний актив «нової направляючої» старався не для «зміцнення економіки і поліпшення добробуту людей», а для власних кишень. Очолюваний ними цукровий завод заліз по вуха у борги і припинив роботу. Багаті склади розтягли до цвяха, обладнання почали різати на металобрухт. Колгоспи перестали вирощувати цукрові буряки.

Господарство «Земля і воля» намагалося врятувати підприємство, обладнання почали завозити, борги погасили перед бюджетом і працівниками, але не одержали від району ніякої гарантії стосовно відновлення бурякосіючої зони. Навпаки, ця команда записала успішний трудовий колектив у вороги району, оскільки особисто директор Леонід Яковишин і його заступники не впали навколінці перед недолугою районною верхівкою. Громада ж Бобровиччини тоді вдруге наступила на граблі.

На місцевих виборах актив Федора Тодоріка одержав більшість у районній раді, обрав свого голову районної ради, поспіхом сформував постійні комісії. З допомогою «руки з Києва» (СДПУ(о) була президентська) змістили з посади голову райдержадміністрації, «коронованого» на пасіці цукрозаводу, і добилися призначення «ще більш свого». Але й цей недовго попрацював, довелося «сірим кардиналам» їхати в столицю зі щедрим подарунком, щоб призначили «новішого свого».

Що одержала громада району від бурхливої діяльності провладного «політбюро»? Небувалий занепад економіки, обвал сільськогосподарського виробництва, яке було одним із кращих в області. Відповідно й бюджет збіднів. Скажімо, в 2001 році ТОВ «Земля і воля» перерахувало у бюджет податків більше, ніж усі інші господарства разом узяті.

Думаєте, у нової влади така ситуація викликала якесь занепокоєння? Може, кинулися активізувати всі можливості району для відродження виробництва, поліпшення добробуту й медичного захисту жителів району? Ні! Всю свою енергію ця команда спрямовувала на продовження владного верховенства в районі, на безконтрольне розподілення бюджету і на боротьбу з головним наповнювачем бюджету, основним виробничим роботодавцем.

Чому з цим мирилася громада? Причиною, мабуть, була та, що райлікарнянське «політбюро» було пропрезидентське. Та й сформоване воно спочатку біля цукрозаводського «корита», а потім постійно «підживлювалося» іншими «новими», які за свою лояльність до районної влади одержували певні преференції для створення своїх «корит».

Втім, колгоспники 12 розвалених господарств побігли по допомогу не до Тодоріка, а до Яковишина. Та і жителі району поступово почали прозрівати. Не обрали їхнього міського голову, склад районної ради змінився, у селах вибори пройшли не за сценарієм райлікарні. Здавалося – за розум узялися. Але не зовсім так. Видно, наші люди, якщо навіть побачать «Обережно – граблі», все одно наступлять – з цікавості, дурості чи за подачку.

Після Помаранчевої революції райдержадміністрацію очолив за квотою соціалістів (активістів революції) друг дитинства Миколи Рудьковського Валерій Мозговий, який перед цим був заготовачем худоби для провінційного м’ясокомбінату. Хто з бобровичан пам’ятає якийсь конкретний його внесок у розбудову економіки району? Та й не могло цього бути, оскільки керівник району з першого дня потрапив під управління «політбюро», члени якого перефарбувалися в кольори партій нового прем’єра Юлії Тимошенко і президента Віктора Ющенка. Сформувалася й група соціалістів.

Багато їх потонуло у безславній історії району, але лідер «пригрівав» біля себе нових, навіть у штат лікарні уводив партійних діячів. Від їхньої ідіотично-безвідповідальної діяльності втрачено дуже багато можливостей товариства «Земля і воля» для розвитку Бобровиччини.

Свої постійні перефарбування під правлячі партії головний лікар виправдовував одержанням додаткових преференцій для медицини району. Ще в 2003 році він хвалився в обласній газеті «Вісник Ч» тим, що найбільше спеціалістів сімейної медицини у Бобровицькому районі – аж 11 із 37 підготовлених для області в Харківській академії післядипломної освіти. Представники всіх медичних закладів області приїздили в Бобровицю вивчати досвід розвитку сімейної медицини.

Посаду головного лікаря Федір Олексійович недавно залишив, а від «досвіду» сімейної медицини і великої кількості сімейних лікарів, від титулу «краща лікарня області» слід давно захолов. Як і від брехливої, пустопорожньої, злочинної перед громадою району політичної діяльності.

 

Обирали в депутати багатих, щоб вони ставали ще багатшими

 

На порядки в Бобровицькому районі великий вплив мали народні депутати, оскільки, як правило, саме їхній актив з виборчої компанії формував і владу в районі. А починаючи з 1998 року район дружно голосував за багатих, за їхню благодійність. Потім до неба підстрибували, якщо депутат кине якусь подачку після виборів. Які закони приймає, як у стінах парламенту і в Кабміні захищає конституційні права й інтереси своїх виборців, як виконує передвиборчі обіцянки – це не важливо для електорату.

Я ж закликаю жителів району напружити мізки і пригадати, який незабутній слід для розвитку району і всієї української спільноти залишили наші благодійні обранці?

Двічі обирався депутатом на нашому окрузі Олександр Волков, столичний бізнесмен, наближений до президента Леоніда Кучми. Щедрим на благодійність він був на виборах 1998 року, набагато скромніший – у 2002-му. Зате Олександр Михайлович пообіцяв розробити і допомогти реалізувати в районах виборчого округу Комплексну програму соціально-економічного розвитку територій. Представники всіх існуючих на той час в Бобровиці партій і громадських організацій звернулися до нього зі своїми пропозиціями стосовно цієї програми, і Олександр Волков пообіцяв виконати. Але лише пообіцяв.

Та це не стало повчальним уроком для електорату на наступних виборах. Виборців знову зачарували благодійні й державницькі обіцянки багатого земляка Миколи Рудьковського. І забулися його махінації в ході виборчої кампанії 1998 року, за що суд скасував результати голосування. Не згадали його обман виборців Чернігова, коли щойно обрану посаду голови міста поміняв на тепле місце нардепа від Соціалістичної партії. Потім і парламент покинув, коли за партійною квотою у міністерство транспорту поманили. Та й там недовго затримався – з красунею вирішив політати по світу за державні гроші. Насилу відбився від судового вироку, але «Стюардесса по имени Коля» надовго до нього прилипла. Невже виборцям важко було зрозуміти, що такий «літун» вдруге рветься в парламент лише для захисту своїх інтересів? В ім’я цього він рідну Соцпартію «кинув» разом з її фундатором, котрий підняв Миколу Миколайовича до політичних державних висот.

Безславний депутатський шлях пройшов найбільший благодійник Іван Куровський, перебігши від БЮТ до регіоналів. А на якому «всенародному» піднесенні його обирали в парламент!

У Бобровиці ж тривала чехарда в районній владі за сценарієм «лікарняного політбюро». Помаранчевих активістів ніби й відтіснили януковичеві регіонали, але здебільшого перефарбовані. Тож і присланий з Чернігова голова райдержадміністрації не вилазив з кабінету головного лікаря, претендентів на керівні посади обговорював. Там формував і список кандидатів від Партії регіонів у районну раду. Згодом у обласній газеті «Деснянка» Леонід Яковишин опублікував статтю «Яке обличчя партійного списку, такі й результати виборів». Довелося голові райдержадміністрації повертатися назад у Чернігів.

Патріотичне «політбюро» одержало нове дихання після Майдану гідності. Головний лікар Федір Тодоріко швидко перефарбувався у Порошенкову «Солідарність», очоливши її районну організацію. І на нового кандидата в депутати від рошенівської команди Олега Дмитренка добряче попрацювали гарними обіцянками. Потім аж три представники райлікарні («найголовнішого» в районі колективу) стали помічниками народного депутата! Запам’ятається ж Олег Дмитренко тим, що «вибив» у Києві кілька мільйонів гривень на «пам’ятник» у Бобровиці Тодоріку і собі – лікарняний довгобуд. Хоч обидва не могли не знати, що Київ не виділить повну суму для його добудови й обладнання. Над Бобровицею зависло риторичне запитання: комусь-то потрібне було оте часткове фінансування безперспективного довгобуду?

Водночас бобровицький електорат, як навіжений, продовжував і далі стрибати на граблі, і знову за подачки. Новому депутату-банкіру «продалися» небувало швидко й дешево. Не звернули уваги й на те, що кандидат у депутати – фігурант кримінальної судової справи.

Взагалі-то, Бобровиччина не лише серед лідерів із стрибків на граблі, вона дуже вже старається копіювати столицю. Передусім багаторічним бездарним і недолугим керівництвом на чолі району. Знайдіть у області ще хоч один район, де економічну і соціальну політику тривалий час формував лікар з членами команди, які повністю порозвалювали очолювані ними колгоспи, радгоспи, заводи, будівельні, побутові й сервісні служби. До знаменитого «політбюро» входили три керівники, які продали свої реформовані колгоспи багатим агрохолдингам разом із власниками земельних і майнових паїв. Скільки мільйонів не одержав бюджет від цих торгів? І кому це було вигідно? Висуванці й члени фарбованої-перефарбованої пропрезидентської команди одержували судові вироки, підозри в криміналі – і ніякого суспільного резонансу, ніби так і треба.

За часів управління районом членами «політбюро» було передано у власність комунгосп із готелем і всією міською комунікацією, що невдовзі ледь не дійшло до екологічної і безводної катастрофи. Довелося товариству «Земля і воля» допомагати фінансами і технікою, щоб створити новий міський комунгосп.

У Бобровиці ринок віддали в оренду чернігівській комерційній структурі, тож великі збори з ринку вже багато років пливуть мимо місцевого бюджету. До того ж, ті збори регулярно зростають. Відповідно й ціни на продукцію вищі, ніж на ринках Чернігова, Ніжина і навіть Києва. Люди звертаються до Леоніда Яковишина, щоб побудував у Бобровиці сучасний ринок з кращими умовами і дешевшою платою за торгівлю на ньому, мовляв, тоді й ціни на продукцію знизяться…

Можна й далі наводити результати «поліпшення добробуту людей» від «політбюро», що перефарбовувалося під партії всіх президентів. І з однією метою – верховодити районом, ділити його бюджет. Тепер цю естафету хоче перехопити інша команда – від найновішого багатого нардепа. Команда, яка вела в парламент гіршого «слугу» за попередників, – видно по його роботі під куполом і на виборчому окрузі. А громада як це сприймає? Боюся, що за народною приказкою: «Не можна двічі зайти у одну і ту ж ріку, а вляпатися в одне й те ж гі…но – скільки завгодно».

Чи я перебільшую? Справді, навіщо Бобровиччині першість із стрибків на граблі? Може, пора за розум узятися й громадою стати повноправним господарем на своїй території?

 

Григорій ОСОВСЬКИЙ

Схожі матеріали (за тегом)